КЛИ́КНУТИ, ну, неш, док.
1. перех. Однокр. до кли́кати. — Що се з тобою сталося, доню? Увійшов я у хату — не чуєш, тричі кликнув — насилу розчумалася (Кв.-Осн., II, 1956, 325); Не чекаючи до п’ятої години, Юхим кликнув Саранчука й пішли на зміну тим двом (Головко, II, 1957, 353); Стать над тобою і кликнуть до бою Злую мару, що тебе забирає (Л. Укр., І, 1951, 207).
2. неперех., рідко. Те саме, що кри́кнути. Міхонський наблизився аж зовсім до нього і кликнув: — А ти що робиш? (Фр., III, 1950, 32); Близько неї кликнула перепелиця, захована в житі (Коб., II, 1956, 61).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 182.