КЛИНЦЮВА́ТИЙ, а, е. Формою, виглядом схожий на клинець (у 1 знач.). Варчук подає вузьку руку, похитує клинцюватою головою (Стельмах, II, 1962, 44); Всі мимохіть глянули на Коржа, що сидів.. і нервово кошлатив клинцювату борідку (Добр., Тече річка.., 1961, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 183.