КЛОПІТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який постійно клопочеться, проявляє турботу, схильний до клопотання. Його Хіврятака клопітлива та неспокійна (Мирний, IV, 1955, 230); Бджоли — клопітливі хазяйки, поспішали по мед до квітів (Ів., Вел. очі, 1956, 7); Це були не ті жінки, яких вона звикла бачити все своє життя — клопітливих трудівниць (Збан., Єдина, 1959, ооо).
2. Пов’язаний з клопотами, турботами. З того вечора до клопітливих материнських обов’язків долучився ще один: розбирати доччину писанину (М. Ол., Леся, 1960, 19); Клопітлива справа; // Трудний, скрутний. Пан маршалок ставлять мене в клопітливе положення (Фр., VII, 1951, 273).
3. Наповнений неспокоєм, тривогою, турботами, різними справами тощо (про час або те, що триває в часі). Перед його очима виводила [думка] обстави городського життя, бучного, шумливого, клопітливого (Мирний, І, 1949, 171); Можна було погуляти, спочити, одійти від клопітливих буднів (Вітч., 8, 1948, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 188.