КЛЮЧИ́ЦЯ, і, ж. Парна трубчаста кістка плечового пояса людини й хребетних тварин, що з’єднує лопатку з грудною кісткою. Тепер ще й зверху стала шия боліти і до ключиці біль іде (Л. Укр., V, 1956, 322); Ключиця — це зігнута кістка, яка одним кінцем сполучається з лопаткою, а другим — з грудиною (Анат. і фізіол. люд., 1957, 37); Шабля Потоцького розрубала йому плече, ключицю і перші ребра (Тулуб, Людолови, І, 1957, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 193.