КЛЯ́СТИ́СЯ, кляну́ся, кляне́шся, недок., ким, чим і без додатка, а також із спол. щ о. Те саме, що присяга́тися; присягати. Забудь мої сльози, забудь сиротину, Забудь, що клялася; другого шукай (Шевч., І, 1951, 93); От Йон обіймає її… От клянеться, що довіку кохатиме її (Коцюб., І, 1955, 247); — Клянусь своєю честю! — задзвенів голос Щорса у високому незабутньому хвилюванні (Довж., І, 1958, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 194.