КЛІ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Мимоволі швидко опускати та підіймати повіки, вії; моргати (у 1 знач.). Сніг так блищав, що Дмитрик не міг на нього дивитись і кліпав очима (Коцюб., І, 1955, 129); Дмитро Холод видимо нервував, бо очі його часто кліпали повіками (Епік, Тв., 1958, 326); Черниш суворим поглядом, не кліпаючи, дивився в протилежну стіну і не чув Блаженка (Гончар, І, 1954, 132).
◊ Клі́пати очи́ма перед ким і без додатка— виявляти збентеження, розгубленість. Мені старому не годиться перед районним секретарем очима кліпати (Коз., Зол. грамота, 1939, 62).
2. рідко. Те саме, що морга́ти 2. Війтову одежину сховала мовчки у бочку і кліпала на Анничку, аби нічого про одежину Петрові не говорила (Черемш., Тв., 1960, 171).
3. перен., розм. Світитися слабким мінливим світлом; блимати (у 1 знач.), мерехтіти. В чорному небі кліпали зорі (Коцюб., II, 1955, 134); Невеликим вогничком кліпає каганець (Стельмах, На.. землі, 1949, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 185.