КЛІЄ́НТ, а, ч.
1. У стародавньому Римі — неповноправний громадянин, що юридично залежав від свого опікуна-патрона. [Раб:] Ти знаєш чудо? Сей Руфін прокляв свого клієнта за гріхи — в ту ж ніч, до світа ще умер клієнт (Л. Укр., II, 1951, 533).
2. Особа, що доручила ведення своєї справи адвокатові, нотаріусові тощо. Тут його [адвоката] клієнти перешкоджають Начкові в його праці (Фр., VI, 1951, 245); Адвокат Залуцький.. був незадоволений поведінкою свого клієнта (Козл., Ю. Крук, 1957, 435).
3. Постійний відвідувач, замовник, покупець і т. ін. Між офіціантом і клієнтом встановився щирий і дружній контакт (Дмит., Розлука, 1957, 39); Вони [водовози] обслуговували дальні райони міста, беручи по чотири сотики за відро від постійних клієнтів і п’ять, а то й шість — від принагідних покупців (Вільде, Сестри.., 1958, 517); Голярі.. вертілися навколо клієнтів, .. різні одеколони пропонували після голення (Томч., Готель.., 1960, 120); // Особа, організація або установа, що їх обслуговує яка-небудь кредитна, торговельна чи промислова організація. Колгоспи повинні стати плановими клієнтами держбанку на щомісячне одержання грошей (Рад. Укр., 18.I 1959, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 184.