КНЯГИ́НИН, а, е, іст. Прикм. до княги́ня; належний княгині. То з Києва хтось принесе звістки та новинки, то з сіл, то з княгининого дворця (Н.-Лев., IV, 1956, 47); Княгинина рука не хибила — пускала рогатину влучно (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 198.