КОВАЛІ́В, ле́ва, ле́ве. Прикм. до кова́ль; належний ковалеві. Син дивиться на ковалеву роботу (Фр., IV, 1950, 194); Ковалева дочка полюбила молодого молотобійця за чорні кучері і гаряче серце (Іщук, Вербівчани, 1961, 81).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 202.