КО́ВЗАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Те саме, що ко́взати. Візок підскакував по каміннях, ковзався по верху від вогкої груди (Кобр., Вибр., 1954, 112); Мчить [Явтух], ковзається, спотикається (Ю. Янов., II, 1954, 210); Бліде сонячне проміння.. ковзалось на сліпучих білих просторах (Донч., Дочка, 1950, 25); Мовчки оглядав [Черниш] пишні окраси стін, ковзаючись по них неуважним, сумним поглядом (Гончар, III, 1959, 292).
2. Їздити на ковзанах, підошвах і т. ін. для розваги тощо. Пошкрябуючи здоровими чобітьми та інколи ковзаючись, побіг [Дмитрик] через лід на місто (Коцюб., І, 1955, 130); Зійшов [Грицько] на став, набрів на ковзалку й почав ковзатися (Вас., І, 1959, 162); Юрко безтурботно почав ковзатися на льоду, розпихаючи і підбиваючи хлопців та дівчат (Стельмах, Хліб.., 1959, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 204.