КОВНІРЕ́ЦЬ, рця́, ч., рідко. Зменш.-пестл. до ко́внір. А в нашого Василя Вишивані рукава. Вишиваний ковнірець (Чуб., V, 1874, 1115); Як злісно уп’явся в шию крохмальний ковнірець нової сорочки! (Полт., Повість.., 1960, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 205.