КО́ВТНУТИ, ну, неш, док., діал. Однокр. до ко́втати. Затисну тим кулаком ударив [селянин] його так сильно зверха в голову, що Бовдур аж ковтнув головою о стіну (Фр., І, 1955, 286).
КОВТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка,
1. Однокр. до ковта́ти. Укинула Пріська ложку каші в рот; не пожувавши, ковтнула та й удавилася (Мирний, III, 1954, 47); У роті сохло, душа просила хоч закропитись, хоч раз ковтнути (Коцюб., II, 1955, 92); Пані Єля відхилила віконницю, дала йому ковтнути холодного напою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); * Образно. Ковтнула ніч під хмарою ракету (Воронько, Тепло.., 1959, 117).
◊ Га́ву ковтну́ти див. га́ва; Ковтну́ти [бага́то, чима́ло] ли́ха (го́ря і т.ін.) — зазнати, перетерпіти багато лиха, горя тощо. Олена Петрівна Дзоз переступила сороковий рік свого життя з вантажем складних переживань, ковтнувши вже чимало лиха та розчарувань (Рибак, Час.., 1960, 152); Ковтнуть гіркого у житті прийшлось маленькій [Марійці] (Гонч., Вибр., 1959, 327); Ковтну́ти пові́тря — вдихнути, втягнути в себе повітря. Плачинда спочатку оторопів, далі похапцем ковтнув повітря, і його низько опущені вуса заворушились (Стельмах, І, 1962, 24).
2. розм. Те саме, що ви́пити 1.— Не журись, Бороше,— піддержав його Яків, ковтнувши чарку горілки (Мирний, І, 1954, 276); Він перечистив за день не менше, як пар п’ятдесят [чобіт і черевиків], і майже нічого не їв, тільки.. ковтнув склянку зельтерської з сиропом (Смолич, V, 1959, 39); // без додатка. Випити хмільного. [Гострохвостий:] Чи й запіканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га? (Н.-Лев., II, 1956, 497); — Пив оце два тижні, так учора ковтнув, а вона отут стала й не йде! (Вишня, І, 1956, 133)
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 206.