КОЗА́ЧИЙ, а, е. Те саме, що коза́цький. Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу: Я її онукам тепер розказав (Шевч., І, 1963, 139); Гей, шумить, цвіте й сьогодні Славна та пора, Як ішли козачі сотні З Дону до Дніпра (Гірник, Сонце… 1958, 15); Стояла собі у полі, коло гаю, одна козача пасіка (Вовчок, І, 1955, 338): Громада якось не подумала, щоб опікуна до нас настановити. А ми були козачі (Барв., Опов.., 1902, 173); Козача вдача гучно одкликалася в старому серці (Мирний, І, 1949, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 210.