КОКЕ́ТЛИВО. Присл. до коке́тливий. — Ви так чудово граєте, а я сяк-так бренькаю,— сказала кокетливо Настя (Н.-Лев., III, 1956, 219); Майка посміхається, кокетливо опускаючи очі перед зустрічним офіцером (Ю. Янов., І, 1954, 188); На ньому синій був жупан, шаблюка, шапка волохата і оселедець, як гадюка, звисав кокетливо за вухом (Сос., І, 1957, 441).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 214.