КОКЕ́ТСТВО, а, с. Неприховане прагнення сподобатися кому-небудь своєю поведінкою, манерою чи одягом, зацікавити когось собою. Олеся чарувала його ексцентричними позами, кокетством, танцями (Н.-Лев., III, 1956, 103); Її скромність здавалася кокетством (Вільде, Сестри.., 1958, 348); В ній бриніли й вабили сміливість, граціозність, жіноче кокетство й майже дитяча зухвалість (Дмит., Розлука, 1957, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 214.