Слово "колихати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КОЛИХА́ТИ, колишу́, коли́шеш і рідко колиха́ю, колиха́єш; наказ. сп. колиши́; недок.

1. перех. і без додатка. Злегка гойдати що-небудь гнучке, висяче і т. ін. Вітер тирсу колихає, З дерезою гомонить (Щог., Поезії, 1958, 252); Вітер колише трави шовкові, ніч кругом… (Тич., До молоді.., 1959, 3); Сон увірвавсь Кончакові, Буря колише намет (Рильський, II, 1960, 156); // Гойдати (дитину) в колисці, заспокоюючи і присипляючи. Вичуняла Катерина, Одсуне кватирку, Поглядає на улицю. Колише дитинку (Шевч., І, 1963, 24); З колиски матуся очей не зривала; Колишучи, журно пісеньку співала (Граб., І, 1959, 288); — Їй материнства хочеться, дитинку колихати, а тут чорне лихо землю рве (Тют., Вир, 1964, 380); * Образно. Музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює (Н.-Лев., ІІІ, 1956, 302).

2. чим, неперех. Гойдати чим-небудь гнучким, висячим і т. ін. Вітер шумів і колихав верхами ялиць, скриплячи проразливо сухими гіллями (Фр., V, 1951, 87); Конячка ледь котила воза…часто спинялась, важко дихала, швидко колихаючи запалими боками (Збан., Сеспель, 1961,19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 222.