КОЛИХНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док. Однокр. до колиха́тися. Від подиху передвечірнього вітерця колихнулася фіранка (Донч., II, 1956, 77); Він пильно поглядав на траву, але вона не колихнулась (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 167); Юрба лиш колихнулась і пропустила Тихона, ..Матюху й Гниду за ним (Головко, II, 1957, 157); * Образно. Карпо Петрович чує, ..що в голові у нього, як важка хвиля, колихнулася думка (Коцюб., II, 1955, 379); Щось зворушливе і тепле колихнулося в серці (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 223.