КОЛОСИ́НА, и, ж., розм. Один колос (у 1 знач.). * У порівн. Голос чуть, де поле й трави: — Я тебе любила, сину! Тож прилинь хоч на часину: душать ось мене удави, гнуть к землі, як колосину (Тич., II, 1957, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 233.