КОЛО́ТИ, колю́, ко́леш, недок.
1. перех. і без додатка. Натискати або проколювати чим-небудь гострим, спричиняючи біль. Вона [панночка] мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле (Вовчок, І, 1955, 109); Вони знущалися над ним: кололи, били, — та нічого їм не сказав юнак (Тич., II, 1947, 170); // Викликати почуття болю, що нагадує укол (про мороз, вітер і т. ін.). Хай мороз не коле так — В мене шапка з кролика (Бойко, Ростіть.., 1959, 28); Гострі сніжинки кололи обличчя (Жур., Звич. турботи, 1960, 203); // безос., у чому. Боліти (про відчуття гострого, різкого болю, кольки). Пропасниця тіпала ним, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що він на превелику силу діставав собі воду (Коцюб., І, 1955, 366); Вова біг, доки не почало колоти в боці (Коп., Дуже добре, 1937, 36).
2. перех. і без додатка. Уражати кого-небудь, встромляючи в тіло вістря зброї. Хто рачки ліз, а хто простягся, Хто був шкереберть, хто качався. Хто бив, хто різав, хто колов (Котл., І, 1952, 236); Врізалися [щорсівці] у самий табір [німецьких окупантів] на сільській площі, кололи, стріляли впритул, збивали з коней (Довж., І, 1958, 131).
3. перех. Забивати ударами ножа (про свиней). Кололи свиней, і несамовитий крик їх розносився по всьому селу (Мирний, І, 1949, 298); Баба Федора своє порося ще пожаліла колоти, хай підросте (Донч., III, 1956, 97).
4. перех. Розсікати, роздрібнювати що-небудь тверде на частини. — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали (Кв.-Осн., II, 1956, 247); Біля сарая Галаган колов дрова (Головко, II, 1957, 479).
5. перех., перен. Ображати когось неприємними зауваженнями; в’їдливо дорікати кому-небудь. П’є [Максим], гуляє; з шинкаря насміхається; з кріпаками панібратається, жалкими докорами їх коле (Мирний, І, 1949, 214); Для когось у них знаходився і сміх, і доброта, і пестощі, а його [Тимофія] вони вічно кололи одним: «За що ми тобі гроші платим?» (Стельмах, II, 1962, 34).
◊ Коло́ти о́чі кому: а) дорікати кому-небудь, соромити когось. [Конон:] То ти он як, ти мені колеш очі лавошницею [крамаркою]? (Кроп., II, 1958, 465); — Не коліть нам, дядьку Сатроне, очей нашими злиднями (Іщук, Вербівчани, 1961, 93); б) виклика́ти роздратування. Ми християни; храми, школи. Усе добро, сам бог у нас! Нам тілько сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас. Не нами дана (Шевч., І, 1951, 327); Сирота ж всім очі коле, Скрізь чужий він чоловік (Манж., Тв., 1955, 115); Пра́вда о́чі ко́ле — неприємно слухати, визнавати правду. Правда очі коле — до цього зводиться боязнь самопізнання есерів і меншовиків (Ленін, 25, 1954, 178); [Курінний:] Що, правда очі коле? (Зар., Антеї, 1962, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 234.