Слово "колючка" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КОЛЮ́ЧКА, и, ж.

1. розм. Будь-яке невелике колюче вістря. [Савка:] Я тобі правду кажу: оце упав би на колючки та зразу й заснув би! (Вас., III, 1960, 60); На непривітній голій землі, обнесеній колючками іржавого дроту, .. неквапливо метушився понад бруківкою концтабір (Коз., Гарячі руки, 1960, 115); * У порівн. У віршованому шаржі, в епіграмі простенька рима бувае чітка та гостра, мов колючка (Рад. літ-во, 1, 1965, 37); // Те саме, що ска́бка. Трапилось так, що й бджоли покусали хлопчину, і колючку загнав у ногу (Донч., Пісня.., 1947, 55); Не підсадиш ти мене на грушу, Колючок не виймеш із ступні… (Забашта, Вибр., 1958, 26); * Образно. Першою.. колючкою в Чіпчинім житті була смерть бабина (Мирний, І, 1949, 155); // Тверде голчасте утворення на тілі у деяких тварин. Якийсь дивний і страшний звір [Лис Микита], синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, .. не то їжовими [їжаковими] колючками (Фр., IV, 1950, 93); * У порівн. Короткі посічені коси настовбурчились на його голові, неначе колючки на їжакові (Н.-Лев., III, 1956. 370); // Який-небудь орган рослини чи якась частина його стебла, листа і т. ін., що становить собою загострене утворення. Хвалився Будяку, надувшись, Коров’як, Що на троянду він походить колючками (Бор., Тв., 1957. 143); Терен заховав під білими квітами свої гострі колючки (Руд., Остання шабля, 1959, 379); * У порівн. Тетяна пішла, а слова, сказані Гичкою про Зінька, засіли в її голові, наче будякові колючки (Добр., Тече річка.., 1961, 157).

Бу́ти (сиді́ти, почува́ти себе́ і т. ін.) як на колючка́х — те саме, що Бу́ти (сиді́ти і т. ін.) як на голка́х (див. го́лка). Коцюбинський почував себе як на колючках (Сміл., Сад, 1952, 198).

2. перен. Колючий погляд. Вона такими колючками зиркала в бік Лебедя, ніби він і є причиною отих непорядків (Баш, Надія, 1960, 64); — Тільки-но я це промовив, наче підмінив хто румуна. Очі добрі зробилися, зникли з них колючки, усміхнувся (Мур., Бук. повість, 1959, 169).

3. Дрібна костиста хижа риба, у якої на животі і на спині замість черевного і спинного плавців розміщені гострі кісткові пластинки.

4. розм. Те саме, що ко́лька 1. — Я стара людина: або ногу підколю, або колючка нападе, то й запізнюся (Барв., Опов.., 1902, 497).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 237.