КОМУНІ́ЗМ, у, ч.
1. Вища суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізмові й грунтується на усуспільненні засобів виробництва; має два ступені розвитку: соціалізм і власне комунізм — безкласове суспільство, у якому здійснюється принцип: «від кожного — за його здібностями, кожному — за його потребами». Комунізм є найвищий ступінь розвитку соціалізму, коли люди працюють з усвідомлення необхідності працювати на загальну користь (Ленін, 30, 1951, 178); Революція іде, І скрізь ми Бачимо її всесвітню путь, — Всі шляхи ведуть до комунізму. Всі дороги в комунізм ведуть! (Криж., Під зорями.., 1950, 139).
2. Створена Марксом, Енгельсом і Леніним унаслідок глибокого вивчення об’єктивних законів розвитку суспільства наукова теорія й тактика пролетарської революції та побудови комуністичного суспільства. Ідеї комунізму захоплюють серця трудящих і перетворюють світ (Ком. Укр., 10, 1959, 9).
∆ Воє́нний комуні́зм див. воє́нний; Науко́вий комуні́зм — те саме, що комуні́зм 2; Перві́сний комуні́зм — суспільний докласовий лад первісної родової общини, при якому була спільна власність на засоби й продукти виробництва; Утопі́чний комуні́зм — домарксистське вчення про соціалістичну перебудову суспільства, яке грунтувалося не на пізнанні законів розвитку суспільства, а на мріях про ідеальне суспільство.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 254.