КО́МІК, а, ч.
1. Актор, який виконує комічні ролі. Заведено говорити про Саксаганського як про актора-коміка (Рильський, III, 1956, 339); Я був визнаний надзвичайним коміком, і навіть сам директор гімназії потис мені після спектаклю руку і порадив іти на сцену (Смолич, Театр.., 1940. 14).
2. перен., розм. Той, хто має здібність розвеселяти когось, викликати сміх. Омелько вважав себе за надзвичайного коміка, і не раз увесь клас сміявся з його витівок (Донч., Ю. Васюта, 1950, 9); — Ох і комік! — сплеснула в долоні Катря і кинулась до Павла та й ну куйовдити йому чуприну (Кучер, Трудна любов, 1960, 311).
3. заст. Автор комедій.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 245.