КОМІ́РНИК, а́, ч., розм. Те саме, що квартира́нт. Шостий комірник, ученик сьомого класу гімназіального, Микола Демидів, лежав також на ліжку біля вікна (Мак., Вибр., 1954, 48).
◊ Іти́ (піти́) в комі́рники — ставати квартирантом. — Візьму та й піду в комірники (Н.-Лев., II, 1956, 304).
КОМІРНИ́К, а, ч. Той, хто завідує коморою, складом. Ланка очищатиме насіння.. і за вагою здаватиме його комірникові (Колг. село, 6.VІІ 1954, 3); Діди.. доказували не раз на колгоспних зборах, що незамінних комірників нема (Тют., Вир, 1964, 403).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 246.