КОНИ́НА, и, ж.
1. Кінське м’ясо; конятина. Татари споживали конину й баранину (Панч, Гомон. Україна, 1954, 125); Черниш наздогнав двох дівчат. Одна з них несла шмат мерзлої конини (Гончар, І, 1954, 244).
2. розм. Кінь (у 1 знач.); заморений, слабосилий кінь; конячина. Малі сани тягнула рудава конина (Коб., Вибр., 1949, 336); — Конина смирна, якраз для такого кіннотника, як ти (Тют., Вир, 1964, 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 260.