КОНСПІРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. перех. Застосовувати конспірацію щодо кого-, чого-небудь. Конспірувати роботу організації.
2. неперех., рідко. Те саме, що конспірува́тися. — Здоров був! — промовив Хома з серцем і озирнувся, якось немов затурбований.— Конспіруєш і боїшся шпигів? (Фр., IV, 1950, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 265.