КОНТРРОЗВІ́ДНИК, а, ч. Той, хто працює в контррозвідці. Контррозвідник, очевидно, до неї щось тихо промовляв, бо згодом ми зачули її голос (Досв., Вибр., 1959, 94); Гречкун чомусь подумав, що ця людина зовсім не має нічого спільного з тими сухарями-контррозвідниками, які ладні наперед вбачати в кожній людині злочинця (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 210).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 272.