КОНЧИ́НА, и, ж., уроч. Смерть, сконання, скін.— Люди добрі,— рече їм владика,— коли він [отець Іван] такий вам любий, то я не бороню йому стояти при престолові божому й до кончини його віку (Вовчок, І, 1955, 9); У поезіях Лесі [Українки] до самої кончини її стрічаємо ми фольклорні елементи (Рильський, III, 1956, 289); 21 січня, в день 50-х роковин з дня кончини вождя, тисячі людей побували біля пам’ятника Іллічу (Веч. Київ, 22.I 1974, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 690.