КОПНИ́Й, а́, е́, заст. Прикм. до копа́ 4. — У нас коли скликають на копу, то скликають потиху, передаючи з хати до хати копне знамено (Фр., VI, 1951, 25).
КО́ПНИЙ, а, е, розм. Не в’їжджений після снігопаду (про шлях). За лісом він не повернув до свого села, а пішов копною дорогою до тієї самотньої хатинки, де жила Мар’яна (Стельмах, II, 1962, 398).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 283.