КОРЕ́ЦЬ, рідше КІРЕ́ЦЬ, кірця́, ч.
1. Металевий або дерев’яний кухоль чи ківш із держаком. Бачим кадівби з кірцями (Щог., Поезії, 1958, 297); Старша дружка в сінях ухопила з відра корець і пирснула мені в вічі погожої води (Барв., Опов.., 1902, 398); Стер усмішку Тарас із лиця. Випив трохи ракії з кірця (Воронько, Драгі… 1959, 113).
2. Стара міра сипких тіл, що дорівнює 100 кг; центнер. От він.. на другий день забрався до Дрогобича, закупив кілька кірців жита (Фр., І, 1955, 177); Кирило Кухта повернувся зі зборні додому веселим, наче йому хтось там корець муки пообіцяв (Іщук, Вербівчани, 1961, 369).
◊ Зна́ти (узна́ти, пізна́ти і т. ін.) почо́му (почі́м) коре́ць ли́ха див. ли́хо1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 289.