КОРО́НКА, и, ж.
1. Зменш. до коро́на 1, 4. На голівці [у дівчинки] малесенька золота коронка (Л. Укр., III, 1952, 488); Коси заплела [Катерина] в дрібні сталки, в коронку виклала їх на голові (Чорн., Визвол. земля, 1950, 101).
2. Зовнішня частина зуба. Зуби складаються з коронки, шийки й кореня (Анат. і фізіол. люд., 1957, 92).
3. Металевий або пластмасовий ковпачок, який насаджують на зуб, щоб зберегти його. В роті у нього тьмяно блищали золоті коронки (Донч., II, 1956, 76).
4. техн. Обідок різальних частин бура. Сотні й тисячі тонн кварциту було вивезено, перш ніж коронки бурів торкнулися руди (Ткач, Плем’я.., 1961, 134); Через певний час допитливий розум чеканника і його вмілі руки створили універсальну бурову коронку. Вона надійно працює і в слабких, і в твердих породах (Роб. газ., 29.I 1965, 2).
5. діал. Мереживо (у 1 знач.). Була [Целя] тілько в сорочці, що обшита вгорі коронкою (Фр., II, 1950, 288); Батько приступив до ліжка, застеленого біленьким простиралом із коронками (Мак., Вибр., 1954, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 297.