КОРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Виривати з землі разом із корінням дерева, кущі, пні. Вона сама було й барила робить, діжки, кадовби набиває.. і хлопцями орудує, дуби корчує (Барв., Опов.., 1902, 423); Петро корчує пень. Уже чуприна мокра. То заступом, то сокирою. Тільки тріски летять (Головко, І, 1957, 448); В тяжких злиднях, часто по сто кілометрів від залізниці, корчували [українські емігранти] роками дерево, кущі, носили й каменюки (Ірчан, II, 1958, 342); // Очищати від пнів, корчів ділянку, де колись були дерева, кущі. Вище по Дніпру до самого обрію теж всюди кипіла робота: корчували плави, розчищали дно майбутнього Каховського моря (Гончар, Маша.., 1959, 70).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 303.