КОСИ́ТИ1, кошу́, ко́сиш, недок., перех.
1. також без додатка. Зрізувати, стинати траву, збіжжя й т. ін. косою, косаркою тощо. Вони [пани] дрова возили, В болотах очерет косили. Носили в пекло на підпал (Котл., І, 1952, 135); Поки батько й брати косили, а сестри гребли недалечка, я то сидів біля воза, ..то до їх бігав (Гр., І, 1963, 295); Ось він зовсім виразно бачить той зруб, на якому.. косив.. траву (Стельмах, І, 1962, 167); * У порівн. Сміх розкотився по хаті, з кутка в куток. Цілі ряди коливались од нього. Сміх косив наче та клав людей в покоси. Пан в постолах! Ха-ха! (Коцюб., II, 1955, 45).
◊ Коси́ти на грабки́ див. грабки́.
2. перен. Позбавляти життя; нищити, вбивати. Наче хмари, бідний Київ Печеніги облягли.. Став людей косити голод. Став в могили їх нести (Олесь, Вибр., 1958, 348); Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила!— а сила знову розцвіла (Тич., II, 1957, 161); // безос. Пішла на людей пошесть та хвороба всяка: різачка та пропасниця, а найбільше — обкладки. Скільки від них дітвори перемерло!.. За малими почало й великих косити: не проходить того дня, щоб двох або трьох не ховали (Мирний, IV, 1955, 251).
КОСИ́ТИ2, кошу́, ко́сиш, недок.
1. перех. і чим. Дивитися збоку, скоса; скошувати (очі). Кукса підозріло косив запалі очі на вікно (Донч., І, 1956, 69); Вдивляючись у Кравчука, вона весь час косила оком на його сусіду (Собко, Нам спокій.., 1959, 68).
2. неперех. Бути косооким, бути косим. Олександра Іванівна кинула на мене своїми прекрасними сірими очима.Ліве око косило, але погляд був живий, пронизливий і гарячий (Смолич, Театр.., 1946, 109); Він, здавалося, навіть трохи косив, бо, звертаючись до дівчини, дивився кудись повз неї, в простір (Коз., Сальвія, 1957, 48).
3. чим, неперех., перен. Дивитися неприязно, вороже. Неспокійно переступає [дід] а ноги на ногу, косить на бабу сердитими очима (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 305.