КОСИ́ТИСЯ1, ко́ситься, недок.
1. Зрізуватися, стинатися косою, косаркою тощо. Ця трава добре коситься; // безос. [Недоросток:] На, випий, Юхиме, чарку, щоб краще косилося (Вас., III, 1960, 88); Під ожередом спинив [Скибу] молотник якийсь.— Як там коситься? — спитав (Головко, І, 1957, 297).
2. Пас. до коси́ти1. На полянах і пролісках росла висока трава і ніколи не косилась, бо людей тоді було небагацько (Стор., І, 1957, 238).
КОСИ́ТИСЯ2, кошу́ся, ко́сишся, недок.
1. тільки 3 ос., розм. Те саме, що скривлятися; ставати викривленим, перекошеним. Косяться вікна.
2. Дивитися збоку, скоса. Хотів, щоб і не дивитись [на Марту], так як вже не сторожився — очі мої косяться та й косяться у той бік, де вона (Вовчок, VI, 1956, 240); Крокуючи за Дерзким, Данько час від часу з затаєною гордістю коситься на свій трофей (Гончар, Таврія.., 1957, 317).
3. чим., перен. Дивитися неприязно, вороже. Ще весною на луках вона помітила надмірну Юркову увагу до Франки й косилась на неї очима (Чорн., Визвол. земля, 1959, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 305.