КОСОВИ́ЦЯ, і, ж.
1. Косіння та збирання трави, збіжжя. Цілою громадою стали вони [заробітчани] на косовицю сіна, а потім хліба (Мирний, II, 1954, 76); Червень місяць добігав уже до кінця. Починалася косовиця (Фр., V, 1951, 333); Що може бути миліше, як по довгому дню косовиці повертати на заході сонця з веселого лугу додому (Довж., Зач. Десна, 1957, 38).
2. Час, коли косять та збирають траву. Все йшло, як треба; по косовиці жнива наставали, як і щороку (Свидн., Люборацькі, 1955, 16); Се було так у жнива, здається, чи в косовицю (Барв., Опов.., 1902, 115); Воно час такий — роботи ніякої гарячої: обсіялись, а косовиця ще не підійшла (Головко, II, 1957, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 306.