КОТО́К1, тка́, ч., фольк.
1. Та саме, що ко́тик 1. — Півнику-братику, відчини!.. — Тоток-тоток, не велів коток! (Укр.. казки, 1951, 44); * У порівн. І старесенький дідок Тут мурлика, мов коток (Гд., Ви6р., 1957,287).
2. Назва колискової пісні. В сповиточку малому ти [муза] співала котка надо мною (Мирний, V, 1955, 279); Погодувала [мати] вже, спала заколихувати, «котка» стиха співаючи (Головко, І, 1957, 343).
КОТО́К2, тка́, ч.
1. Машина з масивним циліндром, що обертається навколо осі, для вирівнювання та вкочування грунту, шляхового покриття. Копіки гладкі й кулачкові використовують для коткування шляхового полотна (Колг. енп., II, 1956, 765); Чорно-бура земля, вмішана ніби з побитим склом та дрібненькими камінцями, була вкочена котками (Досв., Гюлле, 1961, 60).
2. Сільськогосподарське знаряддя для ущільнення грунту, руйнування грунтової кірки. Звертала [Горленко] пильну увагу.. на роботу борін, котків, культиваторів (Крот., Вибр., 1959, 58); Після сівби поле коткують кільчастим або гладеньким котком (Колг. Укр., 6, 1956, 19); // заст. Кам’яне або бетонне знаряддя для молотьби. Дехто молотив кам’яними котками, тягаючи їх самотужки по розстелених.. снопах (Ю. Янов., II, 1958, 322); Де стукотить коток на золотім гармані.., там в сонячнім меду цвіте платок Оксани (Сос., II, 1947, 15).
3. техн. Пристрій для намотування дроту, кабелю; котушка. Здається, що смиче він той червоний провід не з котка, почепленого на грудях, а з самих грудей (Гончар, III, 1959, 352); Маслюк витягає з куща телефонний апарат, коток з дротом (Багмут, Щасл. день.., 1951,150).
4. Кругла дерев’яна колодка, по якій перекочують важкі предмети. Вої [воїни] виймали з них [човнів] приготовані ще з Києва волоки — дерев’яні котки (Скл., Святослав, 1959, 332).
5. Порожнистий усередині стрижень із кружечками на кінцях для намотування ниток, стрічки тощо. Коток ниток.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 311.