Слово "коцюба" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КОЦЮБА́, и, ж.

1. Знаряддя у вигляді насадженого на держак залізного прута з розплесканим і загнутим кінцем для перемішування палива в печі й вигрібання з неї жару, попелу; кочерга.— В коцюби два кінці: один по мені, другий по вас (Н.-Лев., II, 1956, 290); Гриць з тихим усміхом дивиться в огонь, держачи в руках коцюбу (Фр., III, 1950, 280); Дружина коцюбою з печі вигрібає присок (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 678).

◊ Бий його́ (тебе́ і т. ін.) коцюба́! див. би́ти; Ні бо́гові сві́чка, ні чо́ртові коцюба́ див. бог; Но́са (носо́чка) й коцюбо́ю не діста́ти (не діста́неш) — дуже чванливий, гордий. Вона.. чванькувата — носочка й коцюбою не дістати (Вовчок, VI, 1956, 293).

2. техн. Довгий металевий прут, розплесканий на кінці у вигляді ложки для розмішування розтопленої сталі, чавуну в печі. Він же [сталевар] бере коцюбу у руки, Знову став при вогні (Шпорта, Запоріжці, 1952, 40); З молотками й коцюбами здружені, зміни йдуть до печей (Рудь, Дон. зорі, 1958, 9).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 314.