КОЦЮ́БНУТИ, ну, неш; мин. ч. коцю́б і коцю́бнув, ла, ло; недок., розм. Те саме, що кля́кнути 1; дубіти. Вічно на собачому холоді, коцюбнуть руки, здається, навіть кров холоне в жилах (Гур., Друзі.., 1959,126); Шинелі погано захищали від холоду, люди коцюбли, але не робили жодного руху, щоб зігрітись (Трубл., І, 1955,46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 314.