КОШЕНЯ́ТОЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до кошеня́. Хоч ти його [дитя] і зобидиш, пхнеш, поскубеш, воно заплакало, відійшло, побачило кошеняточко, іграшку яку-небудь, вже воно і там, вже возиться коло нього (Кв.-Осн., II, 1956, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 316.