КОШЛА́ТИТИ, а́чу, а́тиш і КО́ШЛАТИ, аю, аєш, недок., перех. Робити кошлатим (у 1 знач.). На призьбі дід старий — як сон. Кошлатить йому брови внук (Тич., І, 1957, 83); Середа кошлатив під форменим кашкетом мокре від поту волосся (Панч, І, 1956, 80); Батько.. кошлав бороду і здіймав руки до неба (Смолич, Мир.., 1958, 432); Молоді яблуньки стоять запилені, гарячий вітер кошлатить їм листя (Донч., V, 1957, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 317.