Слово "кошти" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


КО́ШТИ, ів, мн. (одн. кошт, у, ч.).

1. Гроші, капітал, матеріальні цінності. — Чого вже я не робив, як не побивався, скільки й кошту стратив, а все-таки нічого не вдіяв (Стор., І, 1957, 230); — Шкода й коштів на шибениці різним гультяям (Л. Укр., І, 1951, 444); Держава виділяє великі кошти у вигляді кредиту для подання допомоги трудящим в індивідуальному житловому будівництві (Наука.., 12, 1957, 5).

Вла́сним (свої́м і т. ін.) ко́штом — за власний рахунок, за власні гроші. Ми все будували своїми силами, своїми руками, своїм коштом, не чекаючи на допомогу із закордону (Цюпа, Україна.., 1960, 59); На чиї ко́шти (чий кошт) — за чий рахунок. Дома пояснили йому, що магістрат прислав віз, і цей вивозив сміття цілий день на кошт Гершка (Мак., Вибр., 1956, 359).

2. рідко. Те саме, що ви́трати; видатки. Шумне, легке житте [життя].. тягло за собою немалий кошт (Фр., VIII, 1952, 234); Пришліть мені (коли можна — скоріше) таку етнографічну програму.., яку я переглядав у Вас у Криворівні.. Кошти поверну (Коцюб., III, 1956, 423).

◊ Хи́тро-му́дро та невели́ким (недороги́м) ко́штом — розумно та з малими витратами. Хочеться так, щоб хитро-мудро та невеликим коштом (Номис, 1864, № 3106).

3. у знач. присл. ко́штом. За чийсь рахунок, за чиї-небудь гроші. Тепер на Україні розгорнулось будівництво шкіл-інтернатів коштом колгоспів (Рад. Укр., 4.VI 1959, 1); // Використовуючи що-небудь; за рахунок чогось. Акторський склад змінювався постійно коштом припливу нових сил з Києва і Одеси (Смолич, Театр.., 1940, 182).

4. заст. Забезпечення, постачання. Торгується [Кузьма Трохимович] і требує [вимагає] багацько: дай йому і кошту, і грошей скільки забажа (Кв.-Осн., II, 1956, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 317.