КРА́ЙНІСТЬ, ності, ж.
1. Те саме, що кра́йнощі 1; надмірність. Він покличе його листом на поєдинок, тільки лист той мусить пройти перше через Антонінині руки — і вона не допустить до крайності ні в той, ні в другий бік (Коцюб., І, 1955, 409); — Для вас подвиг — це риск, якась крайність (Ткач, Моряки, 1948, 72); Крайність заходів.
◊ Вдава́тися (вда́тися) до кра́йності; Впада́ти (впа́сти) в кра́йність — те саме, що Вдава́тися (вда́тися, дохо́дити, дійти́ і т. ін.) до кра́йнощів (див. кра́йнощі). Не можна вдаватись і до іншої крайності — запізнюватись із збиранням кукурудзи (Рад. Укр., 22.VIII 1958, 1).
2. перен. Про що-небудь зовсім не схоже на все інше, протилежне іншому. Відносна форма вартості і еквівалентна форма — це співвідносні неподільні моменти, які взаємно один одного обумовлюють, але водночас вони є і крайності (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 54).
3. розм. Дуже велика потреба, крайня необхідність. Їхати з ними учителькою.. рішитись не могла б без великої крайності (Л. Укр., V, 1956, 245); Коли.. тобі крайність у мене служити, то я вже.. найму тебе (Л. Янов., І, 1959, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 322.