КРАЙОВИ́Й, а́, е́.
1. Прикм. до край1 4-6. [Дрейсігер:] Треба щось почати для рятунку нашого крайового промислу від повної згуби (Л. Укр., IV, 1954, 240); Крайова конференція.
2. спец. Який міститься на краю чогось. Збирають крайові віночки квіток [волошки синьої].., вириваючи їх з кошиків (Лікар, рослини.., 1958, 157); Каміння по краях льодовика утворює так звані крайові морени (Фіз. геогр., 5, 1956, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 322.