КРА́СТИ, краду́, кра́деш, недок.
1. перех. Нишком привласнювати чуже. Осавула .. пішов до пана й розказав, що молотники крадуть із панського току жито (Н.-Лев., II, 1956, 191); Левко потроху краде ці дерева і завозить .. циганам на ложки (Стельмах, І, 1962, 72); * Образно. Крадуть мій час люди, спільні обіди, вечері (Коцюб., III, 1956, 422).
2. неперех. Займатися злодійством. Жінок там на тютюн міняють, Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч (Котл., І, 1952, 243); — Такий молодий парубок — і краде. Мені дуже жаль таких людей … (Коцюб., І, 1955, 446).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 328.