КРЕПІТА́ЦІЯ, ї, ж., мед. Шум, який чути в місці переламу кістки, а також у грудній клітці при деяких легеневих захворюваннях. Діагноз у виразно виявлених випадках [переломів] легко поставити на основі добре відчутної крепітації уламків (Хвор. дит. віку, 1955, 14)’.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 335.