КРИВА́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. крива́вляться; недок,
1. Виділяти кров, стікати кров’ю; кривавити (у 1 знач.). Простору нема. Є лиш указані дороги, якими треба йти, хоч би кривавилися ноги (Хотк., II, 1966, 352); Від цвяхів на солдатських чоботях кривавляться пальці (Зеров, Вибр., 1966, 354); Кривавилась рана.
◊ Крива́виться се́рце чиє (душа́ чия) — хтось переживає тяжкі душевні муки, страждає. І кривавиться серце, читаючи повість вашу, гуцули… повість боротьби вашої (Хотк., II, 1966, 377); Її душа кривавилася, мов покалічена (Коб., II, 1956, 176).
2. Те саме, що закрива́влюватися. Забули люди про той час, коли кривавились тут гори. Шал родової помсти згас! (Тер., Щедра земля, 1956, 40); І вдень, і у ночі летіли Разіна човни, кривавились мечі (Гонч., Вибр., 1959, 237); Люди заціпили зуби, що вже кривавились від цинги, і мало не заплакали (Кучер, Голод, 1961, 255).
3. перен. Відсвічувати червоним, багряним кольором; червоніти. Останній їхній [променів] пил кривавився на шибках і на кудлатій брові хмарини (Стельмах, І, 1962, 118); Листя з туги жовтів, а деяке з туги кривавиться (Мал., Думки.., 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 338.