КРИ́ВДИТИСЯ, джуся, дишся і рідко КРИВДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., на кого, рідко чим і без додатка, розм.
1. Те саме, що обража́тися. Ви, діду, не кривдуйтесь тим, що ми вас не вибрали (Сл. Гр.).
2. Жалітися (у 1 знач.), скаржитися. Командант [комендант] обняв панотця поза шию і кривдувався: — Видиш, Ясю, як нас наші газдині малюють? (Черемш., Вибр., 1960, 238); — Що сталось? — Знов сусіди? — Не на сусідів сьогодні кривдимось… (Гончар, Тронка, 1963, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 339.