КРИ́ВДНО, присудк. сл. Про відчуття кимось кривди, досади, жалю. — Я свого не подарую.. Для мене буде вже надто кривдно..,— говорив Мотуз (Н.-Лев., IV, 1956, 224); Бабі було так кривдно. Не дають молочка… (Коцюб., II, 1955, 272); [Ярослав:] Іриночко.. Було й тобі, напевно, часом кривдно. Терпів і я твої свавільства злі (Коч., П’єси, 1951, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 339.