КРИВИНА́, и́, ж.
1. Властивість за знач. криви́й 1, 4. Кривина доріжок [у парку] повинна бути красива, відповідати певній художній закономірності (Озелен. колг. села, 1955, 54); Хребет у дорослої людини має чотири кривини (Шк. гігієна, 1954, 68).
2. мат. Величина, що характеризує ступінь відхилення кривої лінії від прямої. Просторові лінії називають ще лініями подвійної кривини (Курс мат. анал., II, 1956, 109); Кривина поверхні.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 340.