КРИЛА́ТИЙ, а, е. Який має крила (у 1, 3, 4 знач.). Коло порога висів якийсь крилатий купідон (Н.-Лев., III, 1956, 39); Наче моторошний сон, врізалась йому в серце назавше ота перша його дитяча зустріч із степовим крилатим розбійником [орлом] (Гончар, II, 1959, 32); Крилатий транспорт став звичайним і загальнодоступним (Веч. Київ, 15.XII 1967, 2); Надвечір вони [тіні] лягли вже у ввесь свій зріст; лягли по долинах без краю довгі чорні тополі, тонкі крилаті вітряки (Коцюб., II, 1955, 213); // перен. Який надихає, підносить. Весна їм шле гадки крилаті На всяку втіху навісну… (Стар., Поет. тв., 1958, 30); Крилаті ідеї.
Крила́ті бро́ви — густі, зарослі брови, схожі на крила (у 1 знач.). Крилаті брови [дівчини] майже зійшлися на переніссі (Жур., Вечір.., 1958, 366).
∆ Крила́ті слова́; Крила́тий ви́слів (ви́раз); Крила́та фра́за — влучна словосполука, влучний вислів літературного походження, що стисло й образно передають думку й стали загальновживаними. Крилаті слова — образні, влучні вирази, цитати, афоризми, що походять з літературних джерел або історичних документів і вживаються в мові як ходячі приказки, прислів’я (Сл. лінгв. терм., 1957, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 345.