КРИ́ПТА, и, ж.
1. У перших християн — підземна галерея, де відбувалися богослужіння й ховали померлих. Гамір.. наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб (Л. Укр., II, 1951, 235).
2. Місце давнього поховання знатної особи; підземний склеп. [Куниця:] При розкопках кожного кургану, при розкритті кожної крипти незмінно фігурує своя «золота чаша» (Коч., II, 1956, 321); Історія печер ховає в своїх стінах, темних закутках, похоронних криптах.. багато невідомих для історичної науки сторінок (Веч. Київ, 30.IX 1968, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 348.